Рішення Верховного Суду України поставило водіїв в незручне становище і дало абсолютні права потерпілим при ДТП, вважає юрист АТ «Спенсер і Кауфманн» Станіслав Карпов.
Позиція, викладена Верховним Судом України щодо того, що наявність поліса обов'язкового страхування не звільняє винуватця ДТП від відшкодування шкоди їм заподіяної, може внести зміни в уявлення про користування договором ОСАГО.
Згідно з постановою від 20 січня 2016 року по справі № 6-2808цс15 найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції визначив, що «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинено або обмежено договором».
Судді ВСУ вважають, що в результаті ДТП виникає два види зобов'язань, що не виключають один одного:
- Делікатне (зобов'язання з заподіяння шкоди) - між винуватцем і потерпілим і
- Договірне - між потерпілим і страховою компанією, що застрахувала відповідальність винуватця.
Потрібно відзначити, що подібну думку ВСУ щодо відшкодування шкоди безпосередньо винуватцем, не дивлячись на наявність договору ОСАЦВ, висловлював ще в 2011 році. Але тоді, така ідея не отримала істотного застосування, так як суди ставилися до неї скептично. Зокрема, вказуючи на той момент, що це «суперечить меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - захист майнових інтересів страхувальника» (постанова ВГСУ від 06.08.2013 № 5011-50 / 18752-2012).
Подібної думки дотримувався на той час і Вищий спеціалізований суд України з
розгляду цивільних і кримінальних справ, який під час свого пленуму в постанові від 01.03.2013г. вказав, що «не пред'явлення вимог до страховика при наявності підстав для стягнення заподіяної шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до заподіювача шкоди у відповідному розмірі».
Крім того, ВСУ не так давно, в рішенні від 02.12. 2015р. у справі № 6-691цс15, зазначив, що
відшкодування збитку винуватцем ДТП «можливо за умови, якщо у страховика не виникло зобов'язання з відшкодування шкоди, або розмір збитку перевищує ліміт відповідальності страховика, а також в разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність». Звідси можна зробити висновок, що право потерпілого на відшкодування шкоди обмежується вищевказаними умовами і не визнається абсолютним. Проте, останню правову позицію ВСУ щодо абсолютного права обґрунтував нормативною базою, що може бути захистом майнових інтересів потерпілих, даючи їм можливість повністю реалізувати своє право на компенсацію збитку.
ВСУ не залишив також осторонь і інтереси страхувальника за договором ОСАГО. Зазначено, що
винуватець шкоди, після компенсації шкоди має повне право пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою він уклав договір ОСАЦВ.
Дане право Верховний Суд вбачає виходячи з положень частини 4 статті 636 Цивільного кодексу України. У ній зазначається, що уклала договір сторона на користь третьої особи, «може сама скористатися передбаченим договором правом, якщо третя особа від цього права відмовилося і якщо інше не випливає із суті договору». При цьому отримати страхувальнику виплати за договором ОСАГО на підставі цієї норми можна в разі, якщо потерпілий відмовиться від своїх прав. Можна припустити, що ця умова зробить більш складним здійснення страхувальником свого права на отримання страхового відшкодування від страхової компанії. Справа в тому, що більшість потерпілих звертаються за виплатами до компанії спочатку, але в багатьох випадках або отримують відмову, або змушені тривалий час чекати відповіді. Це і підштовхує їх звертатися за компенсацією саме до заподіювача шкоди. Більш того, відшкодовуючи заявнику-потерпілому збитки, страхова компанія, фактично позбавляється можливості отримати відшкодування своїх збитків на підставі даного положення закону.
ВСУ, обґрунтовуючи право страхувальника на отримання компенсації, не врахував норму Закону про ОСАГО, яка допускає можливість виплати страхового відшкодування на користь страхувальника. У другому абзаці пункту 36.4 статті 36 Закону про ОСАГО зазначено, що страховик відшкодовує витрати страхувальника, якщо вони здійснюються за згодою страховика. Іншими словами, страхувальник, щоб отримати кошти згідно з договором ОСАГО повинен узгодити зі страховиком суму збитку, яку необхідно відшкодувати в рамках делікатних правовідносин.
Все це ставить страхувальника по ОСАГО в незручне становище. Його зобов'язують самостійно відшкодувати збиток і в той же час, вимагають узгодити цю суму збитку зі страховиком. В іншому випадку він сам не зможе отримати відшкодування, так як відшкодування без згоди страховика ставати підставою для відмови в компенсації за договором ОСАГО. Також, обмовляється момент, що страхувальник для отримання відшкодування зобов'язаний звернутися в страхову компанію з заявою на виплату, що передбачено в порядку, зазначеному в статті 35 Закону про ОСАГО. При цьому в пункті 37.1.4 Закону про ОСАГО, говориться, що підставою для відмови у виплаті може стати неподання заяви протягом року, в разі, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкоду завдано життю або здоров'ю потерпілого . Страхувальник, з незалежних від нього причин, наприклад, затяжний судовий процес з потерпілим, в зазначений термін може не встигнути відшкодувати збиток, в результаті йому може бути відмовлено у виплаті.
Виходячи з усього вищесказаного, можна відзначити, що на законодавчому рівні страхувальник по ОСАГО не володіє надійним способом захисту прав та інтересів. Адже все залежить від того, чи зможе потерпілий відмовитися від свого права за договором ОСАГО і від узгодження страховиком суми шкоди, який потрібно відшкодувати. Крім того, обмежений і термін обігу за виплатою до страховика.
Свідченням того, що у вітчизняному законодавстві відсутній однозначний спосіб захисту страхувальником свого майнового інтересу, слід назвати різноманітність судової практики та правових обґрунтувань позовних вимог, які використовуються страхувальниками для відстоювання своїх прав (в порядку регресу, стягнення збитків, в порядку Закону про ОСАГО).
Суди, у багатьох випадках, відмовляють у задоволенні позовних вимог винуватця до страхової компанії. Серед причин:
- Закон про ОСАГО, який не передбачає право страхувальника після виплати їм страхового відшкодування в поводженні з регресним позовом до страховика (визначення ВССУ № 6-42501св11 від 04.07.2012),
- Відповідно до Закону про ОСАГО страховик відшкодовує витрати страхувальника, в той же час
страхувальник «звернувся до позивача з позовом про відшкодування завданої порушенням зобов'язання шкоди», але позивач не спростував факт «відсутності причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням відповідачем зобов'язань і заподіянням шкоди позивачеві» (постанова ВГСУ № 27/379 від 20.08.2012),
- Страхувальник не погодив зі страховиком відшкодування шкоди всупереч вимогам Закону про ОСАГО (визначення ВССУ № 6-9607св14 від 10.12.2014; постанову ВГСУ № 33/573/10 / 371-09 від 05.10.2010).
Слід зазначити, що є місце і протилежної практиці, яка базується на вищезгаданій нормі Закону про ОСАГО. Були випадки, коли суди стягували суму компенсації на користь страхувальника незважаючи на те, що не було отримано згоду на відшкодування збитків від страховика. Хоча такі рішення можна назвати винятком, ніж нормою (постанова ВГСУ № 910/8800/14 від 24.12.2014; рішення Апеляційного суду міста Києва № 22-ц / 796/2488/2014 від 11.02.2014; ухвалу Апеляційного суду Черкаської області № 2 -307/2012 від 23.01.2013 (у відкритті касаційного провадження відмовлено)).
На завершення аналізу можна зробити наступний висновок, що Верховний Суд України підтвердив законність прав страховика по ОСАГО і страхувальника:
- Потерпілий має право на повне відшкодування збитків як за рахунок винуватця, що застрахувало свою відповідальність, так і за рахунок страховика,
- Страхувальник має право згідно з договором ОСАГО на захист своїх майнових інтересів.
При чому дане рішення ВСУ зробило більш явною проблему, яка полягає у відсутності ефективних механізмів, що дають можливість страхувальнику відстояти свій майновий інтерес. В результаті, не можна сказати, що досягнуто баланс між майновими інтересами потерпілого і винуватця збитку, яке закладено в ідею ОСАГО.